«Мені з ним добре... Решта - не важливо» Оля Сапріянчук
Випробувань від долі не боюсь. І не чекаю на велике диво. Та поруч з ним щаслива і сміюсь.

Випробувань від долі не боюсь. І не чекаю на велике диво. Та поруч з ним щаслива і сміюсь.
Чому ти снишся лиш мені? Чому так хочеться на небо? Чому кажу собі люби?
Можливо розлучають нас різні міста, та в будь-яку мить, коли буде непросто, зігрію тебе через стрічки листа.
Ти гармонійна, дивна і п’янка. Ти дуже вишукана, дивовижна, для когось в світі ти одна така!
Він залишав це лиш Богу одному на осуд, а сам дивився закохано, ніхто і тихо.
Складаюсь із гороскопів та інших небесних знаків. Він відвертався і думав-я ж їй взагалі ніхто. Для чого мені це слухати, навіщо мені це знати.
Гадаєш хтось тебе зробить щасливу. Мрієш про квіти та подарунки. Ще б мати велику і світлу квартиру.
Без усіх цих масок у сторіс. Коли станеш ти проти вітру й заспіваєш ласкаво вголос.
Чи я згодна на це, чи ні, бо нічого про тебе не знавши, закохаюся усі сні
Не жінка а мрія
Не треба чекати дня матері, день народження, чи, може, Різдва, щоб сказати вживу, не на камеру, «Я люблю тебе, рідна моя!»
Та ви судите вперто обличчя і тіло. А у неї душа є. А у неї є серце.
Вони будують теорії, ведуть діалоги, себто перечать один одному при нагоді.
Зустріти усі ювілеї забити нарешті на свій інста-блог і забути про всіх окрім неї
Тут неможливо зробити ще один дубль. Неможливо. Тут як під поїзд, раз і назавжди.
Хочеш кричи, а хочеш - пошепки. Вони засудять тіло, торкнуться душі, вкажуть тобі на неіснуючі помилки.
У мене немає стільки. У мене не вистачить сили торкнутись твоєї руки.
Нас чекатиме мегаполіс, нас чекатиме рідний край
Постійно чекати коли ти прийдеш і тихо сказавши на вушко «кохаю» почути у відповідь щире «я теж».
Звісно з щасливим і світлим кінцем. Знаєш людей людей що приміряли маску з самим нещасним нещирим лицем?
Тут не важливий пафос і гламур, тут недостатньо талії і зросту
Любов це коли десь у тім‘ячку, любов це коли десь у голосі
І життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою...
На те, щоб не утриматись від сліз...Сховатися від світу в себе вдома, або втекти в тихий темний ліс.
Чого ж мені далі від тебе чекати? Забути не можу. Сказати? Незнаю, що дійсно тебе я так щиро кохаю.
Я постійно хочу більше, без тебе мене ламає. Я не відчуваю втіхи від навколишніх емоцій. Я не хочу чути інших всюди бачу твої очі.
Без ревнощів, до болю, до нестями. Люби, цілуй, не забувай - забути ж можна лиш словами!
Ти не ображайся за прямоту: Я люблю тебе таку уперту, отаку лукаву і просту.
Не за квартиру десь у новобудові. Кохають ніжно за обійми сильні, за посмішку й протягнуті долоні.
Тоді я спитаю «скажи, чи вдалося поряд зі мною стати щасливою?»