12 днів пекла у Немішаєвому під Бучею

Марина Колесниченко — голова відділу SMM та нативної реклами у «Бабелі». Дванадцять днів ми майже не знали, що з нею. З перших днів війни вона перебувала у «котлі» в селищі Немішаєве під Бучею. Немішаєве майже одразу опинилося на межі гуманітарної катастрофи — не було світла, газу, тепла, води, з мобільних операторів працював тільки «Київстар». З продуктів — тільки власні запаси. Марина виходила на зв'язок один раз на добу. У її будинок двічі стріляли, вона разом із мамою та котом ховалася у підвалі. Усі магазини та аптеки обстріляли окупанти, повиносили все, що могли. Жителі будинку організувалися, це була, по суті, філія штабу Тероборони — допомагали односельцям. Самі ж організували польову кухню просто у дворі будинку. Росіяни окопалися в селищі, розбили табір на території церкви моспатріархату, патрулювали вулиці, літали дронами та шукали продукти. У перші дні окупації вони навмання стріляли по людях, ходили по приватних будинках і забирали їжу. Щодня вони їздили колонами повз Маринин будинок і намагалися знайти виїзд на Київ. Окупанти тримали в заручниках людей, які перебували у підвалі однієї зі шкіл та агроколеджу. У стадіон іншої школи впало два снаряди — загинув один тероборонівець, йому відірвало руку і голову. Марина разом із сусідами змогла вирватися колоною 8 березня. Вона розповідає про своє життя у пеклі під постійними обстрілами. Зараз із нею все добре, вона у безпеці та продовжує працювати у «Бабелі»