Епізод перший

Мене звати Саша. Мені майже 30 років. Я був безробітним. Алло? Але проблема не в цьому, а в тому, що. Алло? Hallo Sascha, det är jag, det är Markian, привет! Маркія не просто друг, він друг письменник. А ти знаєш, що в Антарктиді є наша станція Академік Верна? Маркян поїхав до Антарктиди, щоб написати книжку. Щось реальне, точно, Антарктида. Знаєш, а розкажи мені про Антарктиду. Ha ha ha. І я був у шоці, що пінгвіни й білі ведмеді не бачили ніколи одне одного.

Я сидів без роботи, квартиру я винаймав, тому 5 числа кожного місяця у двері стукала Валентина Іванівна. І я платив їй 9 тисяч, ну плюс комунальні. Вона віддавала перевагу кешу. За останні сім років я був вивозковим редактором на новинах. Платили дуже мало і всі знервовані. Потім я рік працював сценаристом на екстрасенсах. Так, сорі, там все за сценарієм. Потім була класна робота в рекламі. Весь час пили каву, обговорювали серіал «Гра престолів» і писали одне одному брифи.

Я назавжди запам'ятав це слово брифе. Це коли замовник хоче бути задоволений і пише тобі коротку інструкцію, як його задовільнити. А тобі треба, щоб він був задоволений, тому що тоді він робить задоволеним тебе. І врешті-решт всі задоволені. І, чесно кажучи, я до сих пір не розібрався, що я там робив. Але платили там непогано. Я купив нормальний ноутбук, з'їздив до Іспанії на 10 днів, зійшовся з дівчиною.

Розійшовся з дівчиною. Ну, а потім директор вирішив іммігрувати в Хорватію і агентство закрив. Тигра престолів. Боже, финальный эпизод це ж фиаско. Amen. Потім були ще деякі проекти, але...

Мене звати Саша, мені майже 30 років. Я лежав на дивані. Я буквально лежав на дивані в орендованій квартирі, грошей, на яку залишалось все менше і менше. Я був безробітним, але проблема не в цьому, а в тому, що я не знав, яку я хочу роботу. Навіть більше я. Я не знав, чого я реально хочу в цьому житті. Алло? Ви надіслали нам своє резюме минулого тижня. Вам зараз зручного? Я надіслав стільки різюме, що не знав з якої компанії мені могли дзвонити. Так, я слухаю.

Ваша кандидатура нас зацікавила, але ви не надіслали мотиваційні листи, які ми вимагаємо від майбутніх працівників. Тому, можливо, ви могли б мені зараз розповісти у телефонному режимі, чому ви хочете працювати. в нашу размогу. Звісно, але якщо вам незручно, я можу приземлити. Эээ да не не усылок

По-перше, як я знаю, ваша компанія багато років на ринку, має своїх постійних клієнтів, партнерів. Це важливо для мене це означає, що компанія стабільно працює, в мене будуть замовлення. По-друге, По-друге, один мій знайомий працює у вас, і я зараз не буду називати його ім'я. Так от він дуже добре відгукувався про атмосферу колективі, розповідав про гарні стосунки між керівництвом та співробітниками. Ну там я не знаю, зранку обговорювати нові серіали, тенісний стіл в обідню перерву, а ввечері.

Я вас почула, Александра. Справа в том, що ми розпочали роботу монологом. Офису в Киеве у нас не плануется. Вона закінчила дзвінок. Мій не шкода. Чесно, і не шкода. Навіть якби чисто теоретично одна з цей компаній взяла мене на роботу, я знаю, чим би це все закінчилось. Перший день. Я усміхнений з усіма. Я розказую, як мені пощастило, що я приєднався до вашого ідеального колективу.

Наступные недели я фонтаную идеями, инициативами. А через несколько недель я понимаю, что лучше немного меньше инициативы. Потому что нужно слушаться. Starszych koleg, oni już bardziej doświadczony, a oni zawsze bardziej doświadczony. І починається оце. Напиши звіт, будь ласка, за минулий тиждень, і ти не міг би підтягнути хвости, а вже з'явились хвости. До речі, скоро дедлайн, й краще попрацюй на вихідних.

Коротше, через два місці я починаю вигорати, а це означає багато їжі, серіалів і ще одна спроба зрозуміти, навіщо мені Тікток. Потім я пишу в робочий чат, що погано почуваюсь. Потім я реально погано почуваюсь. Потім мені починає не подобатись моя зарплатня. Потім, вже декілька тижнів поспіль, мене немає вихідних і нема взагалі часу, коли б ти не думав, що тобі потрібно щось зробити на роботі. Ой, і врешті-решт я приходжу на корпоратив, а він виглядає як шкільне свято.

До речі, ви помітили, що якщо додати слово шкільний до іншого слова, to to staje czymś absolutnie błowotnym. Nie wiem, jaka tam była szkoła, może to moja osoba trawma, ale w mnie było tak. Ну, вот есть снеданок, а есть школьный снеданок. Есть туалет, а есть школьный туалет. Есть день народжения, а есть школьный день народжения.

Господи, коротше, я зрозумів, що в цьому житті мені подобаються лише фільми Тарантіно і смачна їжа. Причому смачну їжу бажано їсти, не дивитись на неї. Alô? О, алло, Саша, це я, це Марк'ян. Привіт, екстрасенсорика. Як ти там? Так, це Маркіян, мій друг зі Львова. Хороший друг. Приблизно раз на рік він мені телефонує, питає, чи не хочу я переїхати з Києва до Львова.

Паралельно ми обговорюємо, що відбувається з нашим життям, або що не відбувається. Жартуємо про вік. З кожним роком ці жарти менш смішні або більш смішні. Що ще про нього сказати? У нього тривалі стосунки він з дівчиною понад десять років, все серйозно. От а в мене орендована квартира Валентина Іванівна п'ятого числа кожного місяця. Ну, и, конечно, экстрасенсы и поворотные сериалы.

До речі, у мене вже нарешті скоро вийде книжка і про Антарктиду. Я тобі розказував трохи, то вже можу розказати тобі більше. Вона трохи затрималася, але зато вийшло, може, навіть цікавіше, ніж я думав на самому початку. Ого, ну вітаю! Я чесно думав, ти ніколи цього не зробиш. Ha ha ha. Антарктыда. Точно, Антарктыда. Маркіян не просто друг, він друг письменник, як і його батько Тарас Прохасько. Він володіє усіма цими письменницькими прийомами: типу метафора, гіпербола, метонімія чи метонімія.

Коротше, він може придумувати фрази, типу, телевізійна вежа втопилась в тумані, мурашки пробігли по всьому тілу з голови до самих п'ят. Чи моє улюблене він якось сказав, твоя мрія, чувак, не намацальна. Ну и так далее. В 2019 году Маркиан поехал до Антарктиды, чтобы написать книжку. И, как оказалось, написал. Захотів зробив. Я думаю, та я впевнений, книжка буде крутою. І це все правильно, що він робить.

Здається, коли він був в Антарктиді, я в той час якраз дописував свою останню серію екстрасенсів. Tak, a nazwa już придумal? Маркіяни, звісно, це єдине, що мене турбує. Маркіян молодець. Ну молодець. От захотів об'їхав півсвіту. Побачив щось абсолютно унікальне. Я зміг лише до Іспанії туристом. All-інклюzів. Він зміг виконати себе майже на півроку із звичного життя. У мене в Києві що лише робота. Thank you.

прокрастинація, пошук роботи, проєкти, звільнення, співбесіда, прокрастинація, пошук проєктів. А найголовніше в нього було бажання щось зробити в цьому житті щось реальне.

Знаєш, а розкажи мені про Антарктиду. А що ти знаєш про Антарктиду? Почнімо з цього, напевно. Ну, ну добре, давай я спробую тобі розповісти якось так, якийсь такий експрес-курс. Я може розкажу тобі, як науковці зі станції Академік Вернацький брали мене з собою в поїздку досліджувати океан та острови. А ти знаєш, що в Антарктиді є наша станція Академік Вернацький? Звичайно, вже кого тими не маєш. Ну, счастье крайне был хотел.

І от одного разу в такій поїздці ми не дійшли до острова. Ми поверталися назад досліджень і побачили, що в такій досить просторій акваторії між островами є досить багато китів. Тут і там, далеко, і близько, майже біля нас. Ну, вимкнули двигун, щоб їх не лякати, і вирішили трохи за ними спостерігати. І раптом один з них був дуже близько і проплив під нашим човном. І от на що він видався таким.

На фоні цього кита. Дійсно, на його фоні, бо це щось величезне. Це навіть не тінь під водою, а такий образ. Обраси бачиш, і бачиш, який він гігантський. Але загалом його було дуже добре видно. І я перший навіть подумав його сфотографувати, але подивився так на екранчик, що він так жальгідно виглядає на екранчику фотоапарата.

І так дивишся на себе, як він насправді. І насправді воно таке величне. Ну, я вирішив, якщо чесно, залишити це враження для себе і не дивився на екран, а дивився ці кілька секунд, як він так велично, повільно проплив під нашим човном. Це якесь процес. Дуже близький такий контакт зі справжнім світом. Тому що в нас всіх, знаєш, песики, котики десь там в хатах, вони такі слухняні на повідочках, всі тварини, ну, такої, знаєш, міст, цивілізації такі новиті.

Пташок там все менше стає. І там ще, може, хижі, можна ще щось в деякі природі побачити досить рідко, ну або там в зоопарку, але це ж сам розумієш зовсім не те. А тут одне з найвеличніших, напевно, тварин таке враження. Що можна простягнути руку, от і відчути, як він пливе, принаймні якісь такій не знаю, хвилі там під його руху або щось таке. Yeah, that's you kijkue.

Там же різні пінгвіни є. Перший вид пінгвіни, який я побачив, це Чінстрам. Вони наче мають такі резки. Як би тобі пояснити? Вони взагалі всі пінгвіни, які я бачив, чорнобійні. Там в тому регіоні є три види, але от в них ці пропорції там тіла і плям, цих чорно-білих, вони трохи. Різні. Оцей перший має такі бойові риски під очима. Зверху така шапочка чорна і під оком така чорна риска.

Ти краще тобі фотографії потім якось скинув, знаєш. Ці пінгвіни були на острові Десепшн. Власне, там я в першого так зустрівся з тими пінгвінами. А тобі саме тоді зрозумів, що ця картинка. Ну, картинка, яку ми бачимо в кадрах, про природу, про мандри. Вона часто подає все таке, ну знаєш, як то в інстаграмі, там таке няшне, мімінішне. І весь цей образ, ну якби забуває деколи нам сказати про те, що це.

To nie jest żywa прирoda, ale ograniczna, że pęgwiny tam jedzą. I nie tylko jedzą, ale czekają, kiedy ich fotografują. Pęgwiny, są jakby stereotypy. Bajka, do razu, możecie czuć, że jest taka profesja. Перевертача пінгринів. Вони такі нібито не зграбні, ну так деколи виглядають. Падають там ніби і так далі. Вони кумедно просто ходять, так, знаєш, перевальцем з ноги на ногу.

Ну, по цих там, знаєш, всіх камінцях, нерівностях, вони такими своїми маленькими ніжками, стрип, стрип туди-сюди, і ну дуже все цей заглом ті пінгвіни, що я їх бачу. Вони звикли до людей. Навіть на Десепчені вони з цікавістю самі підходили. Na razie, do pęgówinów nie można tam niby podchodzić samemu za всякими tam protokolami, też kiedyś możesz rozkazować, ale jeśli on sam do ciebie podchodzić, to nie obowiązko tam od pęgówinów. Він розповідав, і я згадав, як сидів на уроці географії.

Ми вивчали материки, материки і океани, я не скажу зараз, який клас. І там були такі таблиці, чи то атласи це називається, тварини і птахи Антарктики, і тварини та птахи Антарктиди. И я был ушел У шоці, що пінгвіни і білі ведмеді не бачили ніколи одне одного, ну тобто вони знаходяться на геть різних полюсах, і в мене така дуже сильна дитяча асоціація виникла. Я перед цим думав, що білі ведмеді їдять пінгвіні, і я пам'ятаю наскільки.

Мене буквально світ перевернувся, але все одно не можна білі ведмеді пінгвіни живуть в різних кінцях світу. Вот что-то подобное я слышал, когда он рассказал про Антарктиду. I'm just

І потім спокійно прийшла думка, що якщо Маркіян зміг поїхати, то я зможу. Я хочу поїхати в Антаркти. Вак, я хочу поїхати в Антаркти.